«У товаристві вовків».
Режисер: Ніл Джордан
Год: 1984г
В ролях: Сара Патерсон, Девид Уорнер, Анджела Лансбери

Цей фільм називають одним із найкращих фільмів про перевертнів, і я не можу не погодитися з цією думкою. Більше того, я б назвав «У товаристві вовків» «Дракулою» серед творів про перевертнів. Для тих, хто в цьому сумнівається, можу порадити придивитися до ім’я режисера - звуть його Ніл Джордан.

В компании волковОдразу хочу сказати, що це - не звичайний фільм жахів, і багато хто його не віднесе до цієї категорії, посилаючись на складність та багаторівневість змісту фільму. Однак досвідчений глядач, який серед своїх чеснот має обізнаність в усіх жанрах та, відповідно, широкий кругозір і ліберальне ставлення до жанрового кіно, розпізнає в «У товаристві вовків» родича іншого маргінального фільму, «Деламорте Деламоре», щодо жанрової належності якого також досить важко визначитись. Зовнішніх ознак хорору в цих фільмах-родичах більше, ніж достатньо - це канонічні кіно-монстри (вовкулака та живий мрець), експліцитні покази жорстокого, антураж (кладовище та дрімучий ліс), прояви надприродного - однак їхня нетипова складність сюжетів збиває з пантелику. Більше того, важко знайти кіно-твори в жанрі жахів, які можна було б вважати проміжною ланкою між хорором та «серйозним» мистецтвом, належними до якого є згадані вище фільми, тоді як «У товаристві вовків» та «Деламорте Деламоре» задовольнять вимоги представників обох когорт шанувальників цих двох видів кіно-творчості, які так часто протиставляють один-одному. Цікавою деталлю є те, що «В товаристві вовків» та «Деламорте Деламоре» беруть за першооснову твори Анджели Картер та Тіціано Склаві відповідно. Картер є визнаним світовою літературознавчою громадою письменником неоґотичного жанру, а Склаві прийшов у літературу зі світу коміксів - раніше він писав сценарії до «Ділан Доґа».

В компании волковНа сюжетному рівні фільм являє собою похмуру казку про перевертнів, яка ввібрала у себе безліч міфів про них та вовків зокрема, це також і кілька історій за ціною однієї (іще одна схожість із фільмом Мікеле Соаві): дівчині сниться сон після прочитання любовної історії (на це вказує назва книги - «Розбиті мрії», «The Shattered Dream», однак на обкладинці можна побачити тривожний образ - місяць), у якому її іграшки набирають зловісної подоби; потім сон перетікає у історію про сільську дівчинку, бабуся якої розповідає їй багато моторошних історій про перевертнів, постійно застерігаючи дівчинку; однак потім дівчинка сама починає розповідати історії - одну вона переповідає матері, іншу - перевертню. Фільм знятий у казкових декораціях, із величезними грибами, і насичений казковими сценами та епізодами, де іноді його автори вдаються навіть до малюнку (згадаймо, що у 1984 році комп’ютерних спец-ефектів ще не було), що тільки прикрашає фільм, додаючи йому анти-реалістичної витонченості. Перше порівняння, яке згадується - це «Легенда» (“Legend”) Рідлі Скотта, який теж наділений подібним казковим шармом. Однак якщо Скотт мав на меті створення гарної приємної казки (хоча й не без похмурої нотки), то Джордан іде набагато далі, створюючи не лише неперевершену казку про перевертнів, а й філософськи-символічну метафору на дорослішання жінки.

В компании волковЗагальновизнаним трактуванням образу вовкулаки у фольклорі є персоніфікація пригнічених бажань та сексуальності, або залежностей і вад (наприклад, алкоголізм та наркотична залежність). І справді, Джордан у фіналі фільму обігрує історію Червоного Капелюшка, надаючи їй сексуального підтексту. На цьому сюжетному відрізку варто зупинитися заради його промовистого символізму статевого дозрівання жінки. По-перше, героїня носить червону накидку (наш Червоний Капелюшок із казки у англомовних країнах - це “Red Riding Hood”, у буквальному перекладі це «червона накидка для верхової їзди»), який своїм червоним кольором, кольором крові, натякає на початок менструального циклу, як одного з перших ознак статевого дозрівання дівчини. Образ перевертня, що замінив вовка з казки, натякає на місяць і на те, що Стівен Кінг назвав «циклом перевертня». Дуже цікаво, що героїня знаходить спільну мову з перевертнем, і він не з’їдає її, як вовк із казки. Більше того, вона сама перетворюється на вовка, і складає йому компанію (раніше її мати говорила, що «чоловік-вовкулака живе тільки з жінкою-вовкулакою»), тобто, переступивши через бар’єр ляльок, що стали їй чужими, і через неприязнь до небезпечного вовка, який виявляється не таким уже й страшним (чоловіки теж можуть видаватися маленьким дівчаткам страшними і незрозумілими), героїня поєднує із ним своє життя. Адже вона теж перевертень - із дитини вона перетворюється на дорослу жінку.

Про перевертнів дівчинка дізнається від бабусі, яка всіляко застерігає її від них. Так само й у реальному житті люди старші за віком намагаються вигородити підростаючих дівчаток від негативного впливу та компанії хлопців, вбачаючи у цьому небезпеку передчасних статевих стосунків.

Окрім перевертнів у фільмі є ще один символ перетворення - це жаба, і її досить часто можна помітити в кадрі (на початку фільму, статуетка на поличці бабусі, на пеньку в снігу). Це можна сприйняти як натяк на те, що людина дорослішаючи розпускається, як квітка: худенькі дівчатка із дорослішанням перетворюються на пишних жінок. Адже найвідоміша жаба із казки - це жаба, що перетворилася на прекрасну принцесу. А маленька фігурка дитини, знайдена в яйці у гнізді лелеки (лелека приносить дітей) натякає на материнство, що наближається.

Та хоча сон дівчинки закінчується відносно позитивно, у кінці фільму лунає застереження усім гарненьким дівчаткам, яке можна перекласти, як «бережіть свою честь та цноту, не піддавайтесь улесливій мові кожного чоловіка, а вибирайте ретельно». Але ніщо не зупинить прихід дорослішання, на що нам вказує зграя вовків, яку не зупиняють зачинені двері.

Якщо ж дивитися на цей фільм, як на кіно про надприродне, то його фінал можна порівняти із фіналом «Небувальщини» (“Neverwhere”) Ніла Геймана, оскільки він також вітає і святкує перемогу чогось незвичайного та казкового на звичайністю та буденністю.

В компании волковНа особливу увагу заслуговують спец-ефекти фільму. Будучи не таким реалістичними, як в «Американському перевертні у Лондоні» та «Виттю», вони вражають своєю деталізованістю та майстерністю, однак виглядають абсолютно бутафорними. Однак не зважаючи на свою «антикварність», вони є напрочуд дієвими - впевнений, сцена перетворення перевертня-мандрівника залишиться у вашій пам’яті надовго - та додають видовищу неперевершеного відсмаку фантастичності. Особисто в мене ця сцена викликала асоціацію з «Трансформерами».

Пізніше, більше 10-ти років по тому, Джордан, прославиться екранізацією іще одного ґотичного твору - це «Інтерв’ю з вампіром» Енн Райс, яку, загалом, вважають значно слабшим автором, ніж Анжела Картер, однак вона, як це не парадоксально, користується значно більшою популярністю. Багато хто помітить велику схожість героїв Лестата та перевертня-дворянина, що з’їв бабусю дівчинки, і це проявляється не тільки у зовнішній схожості (риси обличчя та одяг), а й у веселому цинізмі цих двох персонажів. Також, порівнюючи ці фільми, можна говорити про приємну тенденцію у творчості режисера - це надзвичайна серйозність, вигадливість та витонченість у подачі такого матеріалу. Іноді заплутана фабула може призвести до ґротеску, але до фарсу та комедії - ніколи, що показує режисера з гарного боку (більшість «серйозних» кінорежисерів задерикувато дивляться в бік «спекулятивних» жанрів).

Підсумовуючи, хочеться сказати, що «В товаристві вовків» є взірцевим представником ґотичного фільму жахів, і для любителів лікантропів його перегляд є обов’язковим.