Название: Манхеттенська дитина
Режиссер: Лючіо Фульчі
Год: 1982р.
Страна: Італія
У ролях: : Кристофер Коннелли /Christopher Connelly/, Марта Тэйлор /Martha Taylor/, Бригитта Бокколи /Brigitta Boccoli/, Джованни Фрецца /Giovanni Frezza/, Чинция де Понти /Cinzia de Ponti/

Лючіо Фульчі - режисер, ставлення до творчості якого дуже часто буває неоднозначним: із одного боку, на його рахунку такі шедеври джіалло, як «Не муч каченя» (“Don’t Torture a Duckling”) та «Різник Нью Йорку» (“New York Ripper”), з іншого - катастрофічні «Зомбі 3» (“Zombi 3”) та «Демонія» (“Demonia”). Однак Фульчі вміє балансувати на тонкій межі між трешом та справді хорошим кіно, і яскравий приклад тому - «Манхеттенська дитина» (“Manhattan Baby”, 1982). МАНХЕТТЕНСКОЕ ДИТЯ

Великий недолік більшості фільмів Фульчі - недостатнє фінансування, що часто трапляється з фільмами жахів (навіщо хороше фінансування жанрові поп-корну та жувальної гумки?). Ось і тут це досить сильно дається взнаки - замість спецефектів у нас тут гадюки, скорпіони та амулет, що іноді починає неприродно світитися. Та саме це змушує режисерів на кшталт Фульчі шукати іншого виходу - бюджети з багатьма нуликами заміняються вигадливістю операторської роботи і кмітливістю режисера, що наближає жанр кіножахів до арт-хаусу. Важко уявити, що би такі люди могли зробити, якби у них було вдосталь часу та грошей. Хоча, можна: порівняйте «Церкву» (“La Chiesa”) та «Про любов, про смерть» (“Dellamorte Dellamore”) Соаві - перший фільм, не дивлячись на хороше фінансування, є наративною катастрофою, що перетворює його на серію видовищних «сет-пісез» (“set-piece”).

Манхеттенська дитина«Дитя» також не тримається купи - у плані нарації воно сильно кульгає. Сюжет, не дивлячись на свою фантастичність, усе ж таки вигинається до тріскоту в хребті, й пристосовується до браку спецефектів. Історія дуже сильно нагадує «Зону сутінок» Серлінга - до фільму жахів її наближає лише велика кількість фірмового фульчівського гриму. Та у стилістичному плані - це, все ж таки, джіалло, хоча і містичне: дещо детективний сюжет, великі плани очей, на яких постійно робиться «наїзд» камерою, моторошні вбивства.

Фільм не є особливо захоплюючим (Ваш Покірний Слуга тричі відволікався від перегляду), однак варто відмітити філософський душок закінчення, що натякає на вічність зла та рани на шиї одного з героїв, з кров?ю, що виливається ривками, які уже до болі знайомі усім любителям Фульчі-медика-патологоанатома.

Отож, підсумувавши, скажу: всі прихильники Фульчі отримають помірковану дозу задоволення, оскільки фільм є типовим представником його творчості, новачки або зацікавляться, або відвернуться («Дитя» - аж ніяк не шедевр), а скептики заприсягнуться нізащо більше не чіпати цього режисера. Ну й не треба! Адже ми, обрані, знаємо, що «істина поряд»